Історія військ зв’язку

 Начальники зв’язку Збройних Сил України

samoilenk

 Самойленко Валентин Іванович

(1992-1997 р.р.)

ischuk

Іщук Володимир Олександрович

(1997 — 2001 р.р.)

semerich

Семерич Юрій Петрович

(2001 — 2004 р.р.)

rudik

Рудик Володимир Володимирович

(2004 — 2006 р.р.)

maljrchuk

Малярчук Михайло Васильович

(2006 — 2010 р.р.)

mishin

Мішин Михайло Миколайович

(2010 — 2011 р.р.) 

mangos

Манжос Анатолій  Володимирович

(2011 — 2014)

г.м-р РАПКО В.В.

Рапко Володимир Васильович

(2014 —

          Щороку 8 серпня зв’язківці Збройних Сил України відзначають своє професійне свято – День військ зв’язку. Ця дата визначена історією: з цього дня 1920 року розпочалася підготовка курсантів-зв’язківців на Київських інженерних курсах.

         Професійне свято воїнів-зв’язківців встановлено Указом Президента України від 1 лютого 2000 року. Цее акт всенародного визнання заслуг і ролі військ зв’язку в забезпеченні обороноздатності держави, данина мужності та високому професіоналізму особового складу при виконанні бойових завдань у роки війни та в мирний час.

Основним завданням військ зв’язку є гарантоване забезпечення управління військами в будь-яких умовах обстановки.

          Історичний досвід розвитку військового зв’язку підтверджує ту вирішальну роль, яку він відіграє у збройній боротьбі, у досягненні перемоги. Свідченням цьому є ріст питомої ваги зв’язківців на фоні загальної чисельності військ. У роки громадянської війни вона становила близько трьох відсотків від загальної чисельності Червоної Армії, а до початку Великої Вітчизняної війни зросла до п’яти відсотків. На кінець Великої Вітчизняної війни майже кожен десятий воїн був зв’язківцем. На сьогодні роль військ зв’язку в досягненні постійної бойової готовності Збройних Сил виросла ще більше.

          Військовий зв’язок – це невід’ємна складова управління Збройними Силами, його технічна основа. Спеціальність військового зв’язківця виникла разом із зародженням військової справи. З тих далеких часів військовий зв’язок пройшов тривалий і складний шлях свого розвитку від передавання найпростішими звуковими та зоровими засобами  сигналів і команд безпосередньо на полі бою – до досконалих принципів і способів організації зв’язку.

          З розвитком армії, військової техніки та озброєння бойові дії почали розгортатися на все більших просторах, що ускладнило завдання управління військами та змусило використовувати для вирішення цього завдання техніку.

          У 1832 році російський вчений П.Л.Шиллінг розробив перший телеграфний апарат, а у 1880 році П.М.Голубицьким було здійснено випробовування телефонного апарата.

          Використання цих засобів призвело до значного підвищення оперативності управління. Але ідея передачі сигналів на відстань без проводів захоплювала багатьох учених у другій половині ХІХ століття.

          Розвиток техніки радіозв’язку – важливого засобу управління військами і, особливо, кораблями військово-морського флоту нероздільно пов’язані з ім’ям великого російського вченого Олександра Степановича Попова. Виняткове значення в розвитку військового зв’язку мало відкриття ним у 1895 році радіо. Завдяки цьому з’явилась можливість організації зв’язку з рухомими об’єктами, підвищилася стійкість та оперативність управління військами, розширилися можливості їх бойового застосування, відбулися зміни у роботі штабів.

         У зв’язку з цим виникла необхідність створення окремих частин та підрозділів зв’язку. Тому в розвинених країнах світу почалося створення спеціалізованих військ зв’язку. В Росії до початку першої світової війни підрозділи зв’язку входили до складу інженерних військ.

          Масова підготовка командних кадрів для військ зв’язку почалася з 27 березня  1918 року, коли на базі колишньої офіцерської електротехнічної школи в Петрограді були створені курси червоних командирів інженерних військ, на яких  готувались і командири — зв’язківці.

          За указом уряду 20 жовтня 1919 року війська зв’язку Збройних Сил стали мати централізоване керівництво і були переформовані у самостійні спеціалізовані війська.

         Війська зв’язку Збройних Сил України беруть свій початок з військ зв’язку армії колишнього Радянського Союзу, які пройшли великий шлях становлення в роки першої світової і громадянської воєн. Багатий досвід, отриманий в операціях Великої Вітчизняної війни, підтвердив  положення про те, що втрата зв’язку в бою — це втрата управління, яка обов’язково призведе до поразки. Виявивши масовий героїзм, високу майстерність, самовідданість і самопожертвування, зв’язківці внесли вагомий внесок у загальну справу перемоги. Їх подвиг високо оцінений керівництвом держави – близько 600 частин зв’язку були нагороджені державними нагородами, понад 200 з них – двічі, 58 частинам присвоєні найменування гвардійських, близько 200 частин удостоєні почесних найменувань, 329 військових зв’язківців були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу, 127 стали повними кавалерами ордена Слави, десятки тисяч нагороджені орденами і медалями. Серед героїв-зв’язківців – представники 22 національностей, у тому числі  48 українців.

           На час створення Збройних Сил України до складу військ зв’язку входили з’єднання і частини, до історичних формулярів яких вписані сторінки бойової слави, честі і доблесті. Це, перш за все: у військах зв’язку центрального підпорядкування – Київське вище інженерне двічі Червонопрапорне училище зв’язку ім. М.І.Калініна (нині – Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”); 113-а двічі Червонопрапорна окрема бригада зв’язку (нині – 1-й польовий вузол зв’язку Генерального штабу); у Головному командуванні Сухопутних військ — 93-й ордена Червоної Зірки окремий полк зв’язку; у Західному оперативному командуванні – 98-ма ордена Червоного Прапора бригада зв’язку (нині – 98-й окремий лінійно-вузловий полк зв’язку) та 55-й ордена Червоної Зірки окремий полк зв’язку (нині – 55-й окремий лінійно-вузловий полк зв’язку); у Південному оперативному командуванні — 120-а орденів Червоного Прапора і Богдана Хмельницького бригада зв’язку (нині – 120-й окремий лінійно-вузловий полк зв’язку) та 121-й ордена Олександра Невського окремий полк зв’язку (нині – 121-й окремий лінійно-вузловий полк зв’язку); у Північному оперативному командуванні – 30-й орденів Червоної Зірки та Богдана Хмельницького окремий полк зв’язку (нині – 30-й окремий лінійно-вузловий полк зв’язку); у Військово-Повітряних Силах – 76-й окремий полк зв’язку і автоматизації управління. Більшість з них сформована в роки Великої Вітчизняної війни, а Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації і 98-й окремий лінійно-вузловий полк зв’язку відлічують свої роки з легендарного 1919-го. Багато з’єднань і частин мають почесні найменування.

          Набутий у ході збройної боротьби досвід був покладений в основу післявоєнного розвитку військ. Він ще раз довів, що без стійкого зв’язку неможливе надійне управління військами. Ця, на перший погляд, проста і зрозуміла істина знайшла своє підтвердження в ході бойових дій в Афганістані. Завдяки відчайдушним зусиллям зв’язківців забезпечувалось управління військами в ході боїв у складних умовах гірської місцевості.

          Частини і підрозділи зв’язку ніколи не залишалися осторонь у тяжкі часи боротьби із стихією і національних трагедій. 1986 року, наступного після Чорнобильської катастрофи дня, воїни-зв’язківці вже забезпечували зв’язок рятувально-відновлювальним бригадам, знаходячись у безпосередній близькості від реактора. Через декілька днів після відмобілізування, перш за все, частин Київського та Прикарпатського військових округів, система зв’язку була нарощена польовими засобами і діяла в інтересах всіх військ, бригад, окремих груп, які були залучені до ліквідації наслідків катастрофи. Спільними зусиллями, ціною свого здоров’я, а інколи й життя, робилося все можливе для забезпечення стійкого зв’язку під час ліквідації наслідків трагедії.

           На час отримання Україною незалежності Збройні Сили не мали Міністерства оборони, Генерального штабу, цілісної системи управління військами (силами). Прийняття парламентом держави оборонної доктрини повністю змінило умови функціонування системи управління. Виникла необхідність перегляду принципів та пошуку нових способів організації зв’язку в локальних воєнних конфліктах, у миротворчих операціях, де беруть участь підрозділи армій різних країн.

           За час існування Збройних Сил України з розрізнених систем зв’язку Київського, Одеського та Прикарпатського військових округів, Чорноморського флоту, повітряних, протиповітряних та ракетної армії, які залишилися в Україні після розпаду Союзу РСР, зусиллями фахівців Головного управління зв’язку і АСУВ Генерального штабу Збройних Сил України, управлінь зв’язку видів Збройних Сил і оперативних командувань було створено єдину систему зв’язку Збройних Сил України.

           За ці роки війська зв’язку Збройних Сил України брали участь у всіх заходах підготовки військ (сил). На стратегічних, командно-штабних, спеціальних та дослідних навчаннях система і війська зв’язку виконували завдання по забезпеченню стійкого управління військами (силами), забезпечували управління під час далеких морських  походів кораблів Військово-Морських Сил України у світовому океані, виконання завдань літаками Військово-Повітряних Сил України за межами України.

          Великий досвід організації та забезпечення зв’язку війська зв’язку набули під час забезпечення зв’язку з підрозділами Збройних Сил України у складі миротворчих контингентів та виконанні ними бойових завдань щодо підтримання миру.

           Повсякденні завдання щодо забезпечення зв’язку, які виконуються у Збройних Силах України та на міжнародній арені, показали, що війська зв’язку здатні підтримати славні традиції щодо забезпечення надійного управління Збройними Силами в будь-якій обстановці.

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЗВ’ЯЗКУ

ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ

ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

    З проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року розпочалося формування Збройних Сил як невід’ємної складової незалежної держави.

       14 листопада 1991 року створюється оперативна група з формування Міністерства оборони України та Головного штабу Збройних Сил України. Від управління зв’язку Київського військового округу до складу цієї групи були призначені полковники Юрко В.П., Скороход О.П., Ткаченко А.В., підполковник Жугда В.Т.

      3 січня 1992 року управління зв’язку Червонопрапорного Київського військового округу під керівництвом тимчасово виконуючого обов’язки начальника управління полковника Юрко В.П., прийняло на себе управління системою і військами зв’язку Київського, Прикарпатського, Одеського військових округів, а надалі – військами зв’язку Військово-Повітряних сил і Військ Протиповітряної оборони. 4 січня офіцери управління зв’язку прийняли присягу на вірність народу України. Так розпочалося формування Управління зв’язку Головного штабу Збройних Сил України.

З 5 січня 1992 року об’єднання, з’єднання і частини видів Збройних Сил України, військові округи були відключені від системи центрального бойового управління і оповіщення Генерального штабу Збройних Сил СРСР. В дію була введена система централізованого бойового управління Збройних Сил України.

     У лютому 1992 року на посаду першого заступника начальника Управління зв’язку Головного штабу Збройних Сил України був призначений полковник Яровий А.Д. (у подальшому – генерал-лейтенант), який очолив роботу по формуванню управління та реорганізації системи зв’язку Збройних Сил.

        У березні 1992 року першим начальником зв’язку Збройних Сил України – заступником начальника Головного штабу Збройних Сил України був призначений генерал-майор Самойленко Валентин Іванович (у подальшому – генерал-лейтенант), який прибув для подальшого проходження служби з посади начальника військ зв’язку Закавказького військового округу.

Управління зв’язку складалося з відділів, служб і відділень: оперативного, організації зв’язку, автоматизованих систем управління військами, бойової підготовки, засекреченого зв’язку та безпеки зв’язку, радіо- і космічного зв’язку, розвитку систем зв’язку, технічного забезпечення зв’язку, ремонту і експлуатації засобів зв’язку, фельд’єгерсько-поштового зв’язку.

       Почалося активне укомплектування відділів Управління зв’язку офіцерами. Першими на посади були призначені високо підготовлені в професійному відношенні офіцери: оперативний відділ – полковник Юрко В.П., підполковники Ільков А.П., Сторіжко М.Ф., Агеєв К.М.; відділ організації зв’язку – підполковники Гресько В.П., Сорокін О.В.; відділ АСУВ – підполковник Агеєв В.М., майор Рансевич А.П.; бойової підготовки – полковник Ошеров Л.М., підполковник Нікітін О.Є.; відділ ЗАЗ – підполковник Пучков В.М., Колєнов О.Ф.; радіо- і космічного зв’язку – полковник Лисенко В.М., підполковник Ареф’єв В.М.; відділ розвитку систем зв’язку – полковник Іщук В.О., підполковник Кисиленко П.П.; технічного забезпечення підполковники Жугда В.Т., Грамм І.М., Погребняк Ю.І., майор Станкевич В.С.; ремонту і експлуатації – полковник Сюйва Є.Я., полковник Ульянов М.А, підполковник Рамазанов Т.М. Були також створені відділи зв’язку штабу Тилу Збройних Сил України – начальник відділу полковник Тимощук О.О., відділ зв’язку штабу Озброєння Збройних Сил України – начальник відділу полковник Вовк В.Ш.

У серпні 1992 р. було завершено формування Управління зв’язку Головного штабу Збройних Сил України.

У штабах видів Збройних Сил України і оперативних командувань паралельно здійснювалося формування відповідних управлінь зв’язку. Першими начальниками військ зв’язку видів Збройних Сил України та військових округів були призначені:

у Військах ППО – генерал-майор Нос Іван Андрійович,

у Військово-Повітряних Силах – полковник Іванов Віктор Олександрович (у подальшому – генерал-майор),

у Військово-Морських Силах – капітан другого рангу Якутович Борис Леонідович (у подальшому – капітан першого рангу),

у Одеському військовому окрузі – полковник Попов Володимир Іванович (у подальшому – генерал-майор) ,

у Прикарпатському військовому окрузі – полковник Семерич Юрій Петрович (у подальшому – генерал-майор),

у Північному оперативному командуванні – полковник Корміліцин Олександр Тимофійович.

          У другій половині 1993 р. у Збройних Силах формується і активно розвивається структура органів і підрозділів автоматизації. Так, з 30 вересня 1993 р. управління зв’язку переформовується в управління зв’язку і автоматизації Головного штабу Збройних Сил України. На нього покладаються додаткові завдання із організації розробки та впровадження автоматизованих систем управління в Збройних Силах.

У березні 1994 року Головний штаб Збройних Сил України переформовується в Генеральний штаб Збройних Сил України. Завершується також формування його структурних підрозділів. Управління зв’язку і автоматизації переформовується в Головне управління зв’язку і автоматизованих систем управління (ГУЗ і АСУ).

У процесі будівництва та розвитку Збройних Сил удосконалювалися й органи управління. Зміни, відповідно, відбувалися і в ГУЗ і АСУ. Насамперед неодноразово корегувалась штатна чисельність, змінювалась структура. У грудні 1997 року Головне управління зв’язку і автоматизованих систем управління переформовується у Головне управління в’язку і автоматизованих систем управління військами (ГУЗ і АСУВ). Протягом кількох років велася постійна копітка робота з удосконалення та оптимізації штату ГУЗ і АСУВ, що було вимогою часу.

19 квітня 2004 року Головне управління зв’язку і АСУВ переформовано в Головне управління зв’язку та інформаційних систем (ГУЗ та ІС) Генерального штабу Збройних Сил України. Зі зміною назви відповідно змінилися структура та чисельність Головного управління, було уточнено завдання, переглянуто функціональні обов’язки.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

         За час свого існування згідно з Програмою реформування і розвитку Збройних Сил України та в залежності від поставлених завдань ГУЗ та ІС декілька разів змінювало свою структуру і чисельність. Офіцери управління брали і беруть безпосередню участь в усіх заходах підготовки військ (сил), виконанні завдань у миротворчих місіях, міжнародних навчаннях.